Стихи от Татьяны Граховой
опубликовано в
Портал (Агентство)
05 января 2013
Туман
Понад полем туман, як густе молоко,
Затуляє квітки і під ковдру ховає світанок.
Зачаїлись вітри, і не чутно пташок,
Наче світ розгубивсь, чи то вечір надворі, чи ранок.
Хай полине, хай полине цей білий туман
Із моєї долини в твою,
Хай розкаже, хай тобі проспіває туман,
Як безмежно тебе я люблю,
Хай шепочуть, хай шепочуть тобі уві сні
Тихі хвилі води на ставку,
Щоби мрії, щоби мрії твої і мої
Поєднались в життєвім шляху.
Ти на тій стороні, і не видно мені,
Де зникає в тумані дорога до рідного дому.
Він ховає в собі незліченні скарби
І забуті шляхи від душі до душі невідомі.
Хай полине, хай полине цей білий туман
Із моєї долини в твою,
Хай розкаже, хай тобі проспіває туман,
Як безмежно тебе я люблю,
Хай шепочуть, хай шепочуть тобі уві сні
Тихі хвилі води на ставку,
Щоби долі, щоби долі твої і мої
Поєднались в життєвім шляху.
Я роблю перший крок поміж трав і зірок,
Ноги самі стежину знайдуть у туману полоні.
Мою пісню почуй, шлях до серця відчуй,
Щоб нарешті зустрілись твої із моїми долоні.
І розтане, і розтане цей білий туман
На світанку рожевім, як тануть сніги навесні.
Ти побачиш і пробачиш, коханий, мені,
Що так довго й даремно блукала в пітьмі.
І заграє, і засяє веселкою світ,
Все, що є навкруги, оповиє жадана любов.
Посміхнеться і мостом обернеться туман,
Щоб дві рідних душі поєднались у вічності знов.
Зимова ніч
Ви бачили, як зорі мерехтять,
Коли мороз їм щічки розтирає?
І повен молока Чумацький шлях
Свою дорогу в вічність прокладає…
Русалки усміхаються у снах,
Коли озера кригою сповиті,
І мавки не гойдаються у вітті,
А, обійнявшись, сплять в перинах трав…
Лежать луги під ковдрами снігів,
Лиш десь сухий листочок затріпоче…
І ліс, немов великий добрий звір,
У хутрі з інію замружив очі…
Зима усе взяла під свій покров,
І неба звід мов вимитий сльозами,
І серпик місяця серед зірок щезає,
Щоб народитись знов, і знов, і знов…
А над дахами куряться дими
І вікна ллють у ніч тепло і ласку.
А за отим вікном з тобою ми
Розказуємо дітям добру казку,
Як все було і буде сотні літ,
Бо поміж нас живе любов і знає,
Що вже весна у мріях проростає
Очима пролісків поглянути на світ.
Переможцям
Що для мене війна? Лиш минуле?
Кінофільми? Історії дати?
Ветерани війни не забули,
Як калічили землю гармати.
І не всі повернулись солдати
В сорок п*ятім до рідного ганку.
Моя мама зростала без тата,
Що загинув травневого ранку.
І ніколи нікому на світі
Не сказала я : «Здрастуй, дідусю!»
Похоронка лишилася тільки.
Навіть фото не було в бабусі.
Перемога… То радість відвічна,
Шлях додому, жадані стрічання
І під небом весняним щорічно
Незабутні хвилини мовчання.
Як віддячити вам, рідні, милі,
Що живу на найкращій землі я?
Ви життями своїми платили,
Щоб збувалась тепер моя мрія.
Я злечу, ніби жайвір, над полем,
Щоб і небо, і сонце почули,
Щоби й ви, люди доброї волі,
Мою мрію у серці відчули.
Мою мрію, де простір любові
Буйним цвітом садів огортає,
Де всі люди щасливі й здорові,
Де про війни ніхто вже не знає.
Де сміються так радісно діти
З дідусями й бабусями разом,
Де кохання в сім*ї кожній квітне,
А сім*я – міць суспільства й окраса.
Де народи Землі у співпраці
Всі багатства природи цінують,
Незалежно від рас і від націй
Лиш людина людину шанує.
І низький вам уклін, переможці,
Що країну батьків захистили,
Кожним днём своїм, подихом кожним
Для нащадків її відродили.
Ваші душі в просторах далеких
Моя мрія нехай зігріває
Прилітайте ж на крилах лелечих
Народитись у рідному краю.
І творіть серед нашого роду,
Бо землi прабатьків сяє знову
Перемога життя і свободи,
Перемога добра і любові.
Татьяна Грахова, с. Ружичево, Кировоградская обл.
Поделиться в соц. сетях