Народна економіка як шлях виходу з економічної кризи

1. Людина як найвища соціальна цінність в Україні

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю в Україні, а держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Окрім того в статті 3 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Таким чином, третя стаття Конституції України – Основного Закону України, норми якого є нормами прямої дії і обов’язкові до виконання на всій території України – фактично встановлює, що держава існує задля благополуччя людини, задля захисту її життя і здоров’я, її честі і гідності, її недоторканності і безпеки. Отже, найважливішим суб’єктом в державі є людина. Саме заради людини існує держава і саме людина має бути у фокусі державних соціально-економічних програм і реформ.

Але на практиці все виходить трошки по-іншому: на першому місці в державі зараз АТО, інтеграція з ЄС, адміністративна реформа та безліч інших важливих справ і реформ, які майже ніяк не перетинаються з головним конституційним обов’язком держави: утвердженням і забезпеченням прав і свобод людини.

Тому 9 вересня 2012 р. людьми – жителями міста Хмельницький було підписано договір територіальної громади з метою створення некомерційного економічного простору задля самозабезпечення, самоорганізації, самозахисту, безпосереднього самоврядування і прямого народовладдя людей. Цей договір не підлягає державній реєстрації та не є суб’єктом економічних відносин, а є свого роду рамковою угодою для укладання додаткових економічних договорів і угод. Крім того була розроблена економічна концепція “Єдина країна – дві системи” з метою розмежування некомерційного і комерційного просторів України.

Таким чином, вперше за всю історію України була створена правова процедура і механізм реалізації прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України та міжнародних договорів України щодо власного самозабезпечення в некомерційному економічному просторі, а також започаткована можливість для кожної людини безперешкодно займатися некомерційною діяльністю, у тому числі інвестиційною діяльністю з метою досягнення соціального ефекту.

Усе це майже ніяк не пов’язано із діяльністю фізичних осіб – підприємців, а також юридичних осіб, оскільки реалізовано на окремих суб’єктах права: народних підприємцях, підприємствах і корпораціях, які реєструються в місцевому реєстрі територіальних громад народним реєстратором (Уповноваженим з питань реєстрації) у порядку, не забороненому чинним законодавством України.

Таким чином, народ України і територіальні громади України почали жити своїм життям, реалізовуючи своє невід’ємне право на, відповідно, безпосередню (пряму) демократію і безпосереднє самоврядування.

2. Економічна криза як наслідок понятійно-методологічної кризи

Мало хто знає про те, що продаж товарів не є ще торгівлею, оскільки торгівля – це купівля й продаж товарів, тобто перепродаж товарів. (Пояснення: оскільки в Податковому кодексі України поняття “торгівля” не визначене, застосовуємо дефініцію з тлумачного словника[1]).

І дійсно, людина, яка, наприклад, намалювала картину і вирішила її продати, щоб заробити собі на життя, реалізовуючи своє невід’ємне конституційне право на працю (див. ст. 43 Конституції України), не займається при цьому торгівлею, оскільки вона ніде не купувала свою картину, а тому не може її перепродати. Така діяльність людини називається виробництвом та відноситься до некомерційної (неторгової) діяльності.

Але якщо ця людина піде до парку, щоб продати свою картину, розмістивши її на переносному мольберті і не порушуючи при цьому громадський порядок, до неї може підійти працівник правоохоронних органів, який, до речі, складав присягу на вірність народові (ст. 64 ЗУ “Про Національну поліцію”), та запропонувати відмовитися від реалізації свого конституційного права заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає та на яку вільно погоджується. У разі якщо людина виявиться освіченою в своїх правах і не піде, працівник правоохоронних органів може скласти “Протокол про адміністративне правопорушення” за статтею 160 КУпАП “Торгівля з рук у невстановлених місцях”. Далі цей протокол може бути передано до адміністративного суду, де людину будуть судити, не зважаючи на той факт, що відповідно до статті 2 КАСУ людина не може бути суб’єктом адміністративного судочинства у якості відповідача, оскільки завданням адміністративного судочинства є захист людей від органів і службовців, а не захист органів і службовців від людей (і це є цілком зрозумілим, оскільки людина нікому адміністративно не підпорядковується). Але якщо людина цього не знає, вона підкориться, сплатить штраф і буде вважати, що вона щось порушила.

Так робиться перший крок до знищення вітчизняного виробника в Україні, що є наслідком понятійно-методологічної кризи, оскільки найкраще в світі українське законодавство розуміється і тлумачиться не так, як воно написане (тобто мають місце методологічні прорахування в теорії українського права). Тому замість того, щоб заохочувати вітчизняного виробника і оказувати йому всебічну підтримку в реалізації творчого потенціалу у виробництві, його фактично обмежують в реалізації його конституційного права на працю і ніби підштовхують йти торгувати китайськими чи іншими товарами переважно неукраїнського походження, що, безумовно, розходитися з фундаментальним принципом ринкової економіки щодо саморегуляції ринку і мінімального втручання держави.

3. Подвійне оподаткування як основний фактор знищення української економіки

Слід зауважити, що в цьому пункті подвійне оподаткування розглядається з точки зору кінцевого споживача, а не юридичних суб’єктів оподаткування, оскільки саме кінцевий споживач де-факто є, в решті решт, платником майже всіх видів податків. Тобто, якщо підприємству є економічно доцільним (бажаним) мати не менш як 50% прибутку, воно просто не зможе (не буде) функціонувати, якщо процент прибутку виявиться меншим. Тому ціноутворення відбувається з урахуванням цієї фіксованої величини, що призводить до зростання цін на товари і робить їх неконкурентоспроможними.

Розглянемо такий приклад. Підприємство 1 займається вирощуванням соняшнику, видобуває з нього насіння і продає підприємству 2. Далі підприємство 2 робить з насіння масло, розливає його по пляшках й продає підприємству 3, в якого масло купують кінцеві споживачі. А тепер порахуємо, скільки разів все це оподатковується.

1. Податок на прибуток підприємства 1.
2. Податок на прибуток підприємства 2.
3. Податок на прибуток підприємства 3.
4. Податок на додану вартість підприємства 1.
5. Податок на додану вартість підприємства 2.
6. Податок на додану вартість підприємства 3.
7. Інші податки, такі як податки на доходи фізичних осіб, екологічні податки тощо.

Таким чином кількість податків може в рази перевищувати фактичну вартість продукції. І при цьому вони так чи інакше лягають на кінцевого споживача, оскільки призводять до зростання цін на товари. Саме ця узаконена схема багаторівневого оподаткування, на нашу думку, і є причиною економічної кризи в Україні.

А тепер порівняємо цю схему зі схемою народної економіки.

Суб’єкти народної економіки не сплачують:

– податок на прибуток, оскільки не мають прибутку;
– податок на доходи фізичних осіб, оскільки не є фізособами;
– податок на додану вартість (ПДВ), оскільки нічого не додають;
– акцизний податок, оскільки не мають справи з підакцизними товарами;
– екологічний податок, оскільки займаються виключно екологічно безпечними видами діяльності;
– рентну плату, оскільки є співвласниками природних ресурсів, якими вони користуються;
– мито, оскільки народ України самостійно та незалежно здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Але при цьому суб’єкти народної економіки сплачують місцеві податки та збори на користь відповідних територіальних громад, керуючись принципом самооподаткування, який передбачено Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, оскільки кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 КУ).

Висновок

Що таке економічна криза?

Економічна криза – це коли кінцевий споживач змушений розраховуватись зі своєї кишені за всі ті багаточисленні податки, які виникають на стадії виробництва і реалізації товарів.

Економічна криза – це коли вітчизняний виробник через ті ж самі податки не в змозі виробляти конкурентоспроможну продукцію, а тому змушений піти з ринку, звільнивши місце виробнику із Китаю.

Економічна криза – це коли на пенсіонерку, яка вийшла на вулицю продавати смажене нею насіння, щоб уникнути голодомору, незаконно складається “Протокол про адміністративне правопорушення”.

Економічна криза – це коли людина – найвища соціальна цінність в Україні, утвердження і забезпечення прав і свобод якої є головним обов’язком держави – протизаконно обмежується в конституційному праві заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає та на яку вільно погоджується, не порушуючи при цьому права і свободи інший людей і осіб.

Ось, що таке економічна криза. І добра новина в тому, що економічну кризу можна подолати в рамках чинного законодавства і в рамках народної економіки, а тому ні в яких “конституційних реформах” немає потреби, оскільки якщо такі реформи будуть впроваджені, жити в України може стати набагато складніше.

С эл. страницы http://gromlab.org/10.htm